Анатолій Свидницький: Нарис життя і творчості. Розділи Фольклорно-етнографічні нариси. Одна з найкращих оздоб української літератури (роман Люборацькі)

С. 40-117 .
Свидницький цікавився народною творчістю і зібрав чимало прислів'їв, приказок, загадок, казок, переказів, легенд, оповідань. Прислів'я, приказки передав до збірника О. Маркевича. Матеріали збірника були використані М. Номисом при підготовці видання «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864 р.). Ряд фольклорних матеріалів Свидницького потрапили до збірника «Народные южнорусекие сказки»; виданого в 1869—1870 рр. І. Рудченком. Свидницький, як і інші письменники-різночинці, вважав народну творчість неоціненним матеріалом для розуміння світогляду народу, його настроїв, становища, побуту, віками сформованих моральних і культурних традицій. Його перу належать розвідки «Відьми, чарівниці ,й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського», "Злой дух", "Великдень у подолян", яку Франко назвав ї «гарною етнографічною працею» і підкреслював, що вона дає «дуже красне свідоцтво, як пильно придивлявся Свидницький до життя і побуту рідного народу і якою гарячою любов'ю обіймав його».
Найповніше обдаровання А. Свидницького, його «орлине перо», як писав І. Франко, розкрилося у романі «Люборацькі». Узагальнивши у романі типові риси життя різних груп тогочасного суспільства, навчання і виховання молодого покоління, письменник розширив тематичні межі української прози, розробив нові проблеми, створив нові образи, один з перших відійшов від традиційної розповіді від першої особи, ввівши об'єктивно-повістувальну манеру зображення життя.
І. Франко, захоплюючись романом, висловив думку, що Свидницький, «може, і сам про те не здогадувався, що написав твір, який надовго залишиться одною з найкращих оздоб української літератури, і що ім'я його колись гідно стане поруч з іменами Нечуй-Левицького і Мирного» .